|
Державний борг- це сукупність дефіцитів державного бюджету за певний період часу. Це економічне визначення державного боргу. У Бюджетному кодексі дане юридичне визначення цього поняття як боргових зобов'язань перед юридичними й фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права.
Основними причинами утвору державного боргу є дефіцит державного бюджету й наявність вільних коштів у фізичних і юридичних осіб.
Державні боргові зобов'язання можуть існувати в різних формах:
- кредитні угоди й договори із кредитними організаціями, іноземними державами й міжнародними фінансовими організаціями на користь зазначених кредитів;
- державні цінні папери, випущені від імені;
- договори про надання державних гарантій, договів поручництва по забезпеченню зобов'язань третіми особами;
- переоформлення боргових зобов'язань третіх осіб у державний борг на основі федеральних законів;
- угоди й договори про пролонгацію й реструктуризації боргових зобов'язань минулих років.
Державний борг можна класифікувати за різними критеріями. За валютним критерієм він ділиться на внутрішній і зовнішній: карбованцеві борги ставляться до внутрішнього боргу, а валютні - до зовнішнього. У міжнародній практиці є й інше визначення зовнішнього боргу: сукупний борг нерезидентам, а внутрішнього боргу - як сукупного боргу резидентам.
Державний борг ділиться на капітальний і поточний. Капітальний борг - це сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи відсотки. Поточний борг - це видатки по виплаті доходів і погашенню зобов'язань.
По строках державні боргові зобов'язання можуть бути короткостроковими ( до 1 року), середньостроковими ( від 1 року до 5 років), довгостроковими ( від 5 до 30 років). Боргові зобов'язання не можуть перевищувати строк в 30 років.
За рівнем керування державний борг ділиться на державний борг, державний борг суб'єкта й муніципальний державний борг. Україна не несе відповідальності щодо боргових зобов'язань суб'єктів.
Розміри й структура державного внутрішнього боргу наведені в Програмі державних внутрішніх запозичень, суб'єктів і муніципальних утворів. Програма входить до числа документів, надаваних одночасно із проектом бюджету на черговий фінансовий рік.
Граничні обсяги внутрішнього боргу затверджуються законом про бюджет на відповідний фінансовий рік (федеральним законом, законом суб'єкта або місцевого органа влади). Граничний обсяг може бути перевищений Урядом, якщо це знижує видатки по обслуговуванню державного боргу. У законі про бюджет затверджується також граничний обсяг позикових коштів, що направляються, суб'єктами або муніципальними утворами на фінансування дефіциту бюджету відповідного рівня. Для суб'єкта ця межа не повинен перевищувати 30% доходів бюджету на поточний фінансовий рік без обліку фінансової допомоги з федерального бюджету й позикових коштів, притягнутих цього року. Для муніципальних утворів він не повинен перевищувати 15% доходів місцевого бюджету без обліку фінансової допомоги з федерального бюджету й бюджету суб'єкта, притягнутих цього року позикових коштів. Граничний розмір видатків на обслуговування державного боргу суб'єкта або муніципального боргу не повинен перевищувати 15% обсягу видатків бюджету відповідного рівня. Якщо ці видатки більше 15%, то можуть бути застосовані наступні санкції:
- ревізія бюджету суб'єкта;
- передача виконання бюджету суб'єкта під контроль Міністерства фінансів або місцевого бюджету під контроль органа, що виконує бюджет суб'єкта;
У діє єдина система обліку й реєстрації державного боргу. Суб'єкти й муніципальні утвори реєструють свої боргові зобов'язання в Міністерстві фінансів, яке веде Державну боргову книгу.
Внутрішні боргові зобов'язання можна розбити на дві групи:
- ринков, що існують у формі емісійних цінних паперів (ГКО, ОФЗ, ОГСЗ і ін.);
- неринкові, випущені в рахунок фінансування заборгованості, що утворювався, бюджету (векселя Міністерства фінансів, заборгованість перед ЦБ і ін.).
Швидкий ріст державного внутрішнього боргу привів до того, що видатки по обслуговуванню боргу стали перевищувати доходи від розміщення державних цінних паперів. Тому були вжиті заходи, які дозволили знизити ці витрати, а саме: на російський ринок цінних паперів були допущені нерезиденти; почався випуск неринкових позик і золотих сертифікатів; почався випуск єврооблігацій, який дозволив перевести внутрішній борг у зовнішній.
Видатки по обслуговуванню зовнішнього боргу менше, чим внутрішнього, запозичення за рубежем у найгіршому разі обходяться в 25% річні. Однак загострення фінансової кризи внесло свої корективи в ці плани.
Класифікація державних внутрішніх боргів і суб'єктів - це угруповання боргових зобов'язань Уряду й органів виконавчої влади суб'єктів. Класифікація державних внутрішніх боргів містить у собі 27 видів внутрішніх запозичень: цільові позики й внески; державні внутрішні позики 1991 і 1992 рр.; державний внутрішній борг, прийнятий від колишнього СРСР; казначейські зобов'язання; державні цінні папери, забезпечені золотом; і т.д.
Класифікація видів державного зовнішнього боргу - це угруповання державних зовнішніх боргових зобов'язань, здійснюваних Урядом відповідно до законодавства. Класифікація складається із групи "Державний зовнішній борг", що включає наступні підгрупи: кредити, отримані від урядів іноземних держав; від іноземних комерційних банків і фірм; від міжнародних фінансових організацій.
Notice: Undefined variable: n in /var/www/admin/data/www/studik.lviv.ua/templates/default/template.php on line 112
|
