|
Поняття « ст-ть» і «структура» капіталу. Вплив структури капіталу на ст-ть фірми.
Загальна сума коштів, яку потрібно сплатити за використання певного обсягу приваблюваних на ринку капіталу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обсягу, називається стттью капіталу (ціна капіталу).
Фінансові ресурси залучаються як у короткостроковому, так і в довгостроковому аспекті. З позиції фінансової стратегії поняття вартості джерела має особливу значимість, тому що саме в довгостроковому плані завжди ставиться завдання й одночасно існує можливість вибору того або іншого джерела або їх оптимальної, з позиції витрат, комбінації. Дві причини - оборотність і ризик - пояснюють поява витрат, пов'язаних із залученням капіталу. По-перше, інвестор припускає мати свою частку в доході, який одержує фінансовий реципієнт, пускаючи притягнутий капітал в оборот. По-друге, для інвестора надання коштів на довгостроковій основі досить ризиковий захід.
Ст- -ь капіталу
кількісно виражається в сложившихся в компанії відносних річних видатках по обслуговуванню своєї заборгованості перед власниками й інвесторами, тобто це відносний показник, вимірюваний у відсотках. Будь-яка компанія звичайно фінансується з декількох джерел одночасно. Відносно витрат усі джерела можна підрозділити на дві групи:
а) платні джерела (таких більшість, наприклад, за залучення кредитів і позик платяться відсотки, акціонерам платяться дивіденди, кредиторська заборгованість по товарних операціях нерідко пов'язана з відмовою від знижки, тобто теж не є безкоштовної, і т.п.)
б) безкоштовне джерела (сюди ставляться деякі види поточної кредиторської заборгованості, наприклад заборгованість по заробітній платі).
Очевидно, що витрати, пов'язані із залученням і обслуговуванням того або іншого джерела, відрізняються. Наприклад, відсотки по короткострокових і довгострокових кредитах не збігаються, ставка, пропонована банком, обумовлена ступенем фінансової залежності позичальника, різні банки пропонують різні процентні ставки; те ж саме можна сказати про облігаційні позики й акціях. Оскільки ст-ть кожного з наведених джерел коштів різна, ст-ть капіталу комерційної організації в цілому знаходять по формулі середньої арифметичної зваженої, а відповідний показник називається середньозваженої стттью капіталу.
Фінансовий менеджер повинен знати середньозважену ст-ть капіталу, а також ст-ть окремих джерел своєї компанії по наступних причинах: ст-ть власного капіталу являє собою віддачу на вкладені інвесторами в діяльність компанії ресурси, тому управлінський персонал повинен угадувати можлива зміна цін на акції залежно від зміни очікуваних значень прибутки й дивідендів; ст-ть позикових коштів асоціюється з відсотками, що сплачуються, тому потрібно вміти вибирати найкращу можливість із декількох варіантів залучення коштів; середньозважена ст-ть капіталу може використовуватися для експрес-оцінки ринкової вартості компанії (можливий і зворотний підхід); ст-ть капіталу є одним із ключових факторів при аналізі інвестиційних проектів; грамотні прогнозні оцінки вартості джерел дозволяють певною мірою мінімізувати середньозважену ст-ть капіталу й максимізувати ринкову ст-ть компанії.
Одна із ключових проблем теорії структури капіталу виражається питанням: можливо чи для компанії збільшувати свою ст-ть шляхом зміни структури джерел коштів? Відповідь на це питання дається в рамках двох підходів: а) традиційний; б) теорія МодильянинМіллера.
Послідовники традиційного підходу вважають: ст-ть капіталу залежить від його структури; з ростом частки позикового капіталу (щодо більш дешевого джерела в порівнянні із власним капіталом), середньозважена ст-ть капіталу знижується, але при досягненні деякого рівня фінансового левериджу, оскільки значно підвищується фінансовий ризик компанії; можна знайти оптимальну структуру джерел, минимизирующую WACC і, отже, максимизирующую ст-ть фірми.
У рамках теорії МодильянинМіллера затверджується саме зворотне: по-перше, ст-ть капіталу і його структура незалежні; по-друге, з ростом частки позикового капіталу повинне мати місце й зростання вартості власного капіталу, оскільки власники компанії будуть вимагати підвищення віддачі на вкладений ними капітал з метою компенсації зростаючого фінансового ризику компанії в цілому. Іншими словами, ст-ть і структуру капіталу не можна оптимізувати, неможливо й нарощувати ринкову ст-ть компанії за рахунок зміни структури довгострокових джерел.
В основі теорії МодильянинМіллера закладені ідеї арбітражних операцій по зсуву акцентів із кредитів, надаваних юридичними особами, на кредити, надавані фізичними особами через облігаційні боргові зобов'язання. Арбітраж - операція одночасного продажу й покупки аналогічних фінансових інструментів з метою одержання безризикового доходу. Найбільш типовими прикладами арбітражних операцій є наступні:
а) той самий актив має різну ціну на різних ринках капіталу;
б) на даному ринку капіталу є два близьких по своїх характеристиках активу, один з яких продається по завищеної, а другий — за заниженою ціною.
Очевидно, що, наприклад, у випадку (а) інвестор, купивши активи на одному ринку й відразу продавши їх на другому, може одержати дохід.
Notice: Undefined variable: n in /var/www/admin/data/www/studik.lviv.ua/templates/default/template.php on line 112
Надежный телефон motorola defy от официального дистрибьютора. |
