|
Рух капіталу в різних формах, поряд з домінуючою в системі мирохозяйственных зв'язків торгівлею товарами й послугами, в останні десятиліття здобуває все більше значення. Найпоширенішою формою цього процесу є міжнародні інвестиції. По своїх характеру й формам іноземні інвестиції можуть бути різними.
Так по джерелах походження їх підрозділяють на державні й частки.
Державні інвестиції в міжнародній практиці називають часто офіційними. Вони являють собою кошту з держбюджету, які направляються за рубіж або ухвалюються звідти за рішенням або безпосередньо урядів, або міжурядових організацій.
По формах – це державні позики, позички, гранти (дарунки), допомога, міжнародне переміщення яких визначається міжурядовими угодами. Сюди ж ставляться кредити й інші кошти міжнародних організацій (наприклад, кредити МВФ). У кожному разі, це гроші платників податків, хоча, що і йдуть до одержувача різними шляхами.
Приватні інвестиції – це кошту з недержавних джерел, що містяться за рубіж або прийняті з-за кордону приватними особами (юридичними або фізичними). Сюди ставляться торговельні кредити, міжбанківське кредитування. Вони не зв'язані прямо з держбюджетом, але уряд може в межах своїх повноважень їх контролювати й регулювати.
По строках розміщення іноземні інвестиції діляться на короткострокові, середньострокові й довгострокові. До останніх ставляться вкладення більш, ніж на 15 років. У дану групу входять найбільш значимі капіталовкладення, тому що до довгострокових ставляться всі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій (переважно частки), а також позичковий капітал (державні й частки кредити).
По характеру використання іноземні інвестиції бувають позичковими й підприємницькими. Перші означають надання коштів у борг для одержання прибутку у формі відсотка. У цій сфері активно виступають капітали з державних і приватних джерел.
Підприємницькі інвестиції прямо або побічно вкладаються в проведення й пов'язані з одержанням того або іншого обсягу прав на одержання прибутку у формі дивіденду.
По цілям підприємницькі інвестиції діляться на прямі й портфельні.
Прямі інвестиції є вкладенням капіталу в ім'я одержання довгострокового інтересу й забезпечують його за допомогою права власності або вирішальних прав у керуванні. В основному прямі іноземні інвестиції (ПИИ) є приватним підприємницьким капіталом. Прямі інвестиції виявляють істотний вплив як на всю світову економіку, так і на її серцевину – міжнародний бізнес.
Портфельні інвестиції не забезпечують контролю над об'єктом вкладення, а дають лише довгострокове право на дохід, причому навіть переважне в змісті черговості одержання такого доходу.
МВФ виділяє ще одну групу – "інші інвестиції", у які в основному входять міжнародні позики й банківські депозити.
В останні роки у світовій економіці простежується стійка тенденція до росту позичкових інвестицій. Як показує світовий досвід, практично жодне держава у світі при створенні розвиненої ринкової економіки не могло обійтися без зовнішніх позикових фінансових ресурсів.
У сучасному світі експорт позичкового капіталу здійснюється як по державній, так і по приватній лінії, на двосторонній і багатобічній основі, на пільгових і комерційних умовах. По цільовім призначенню це можуть бути офіційна державна допомога розвитку, кредити на здійснення конкретних інвестиційних проектів, технічна допомога, експортні кредити, облігаційні позики й ін.
Більша частина позичкових інвестицій припадає на міжнародні фінансові організації (ВБ, МВФ. MAP, МФК, ЄБРР, Азбрр і ін.), великі комерційні банки й банківські консорціуми, національні фонди економічного співробітництва із закордонними країнами й ін.
Розуміючи, що нерозвиненість інфраструктури гальмує національно-економічний розвиток, уряди багатьох країн пішли на приватизацію й ослаблення контролю з боку державних монополій для того, щоб залучити більше іноземних інвестицій і технологій і тим самим добитися підвищення ефективності функціонування відповідних галузей.
Таким чином, міжнародне інвестування, здійснюване по різних каналах, є на сучасному етапі формою, що найбільше динамічно розвивається, мирохозяйственных зв'язків. Процеси інтернаціоналізації обумовили в останні десятиліття помітне зростання ролі такого каналу, як пряме закордонне інвестування головних його суб'єктів – міжнародних корпорацій.
Іноземні інвестиції відіграють зараз найважливішу роль у створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи – виробничого ядра глобализируемой світової економіки.
ВЗАЄМОДІЯ РОСІЙСЬКОГО Й ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ
Іноземному інвесторові на території надаються наступні види гарантій:
правового захисту діяльності;
використання різних форм здійснення інвестицій;
переходу прав і обов'язків іноземного інвестора іншій особі;
компенсації при націоналізації й реквізиції майна;
від несприятливої зміни законодавства для іноземного інвестора;
забезпечення належного дозволу спору;
використання на території й перекладу за межі доходів, прибутки й інших правомірно отриманих грошових сум;
на безперешкодний вивіз за межі майна й інформації в документальній формі, які були спочатку завезені на територію як іноземну інвестицію;
права на придбання цінних паперів;
участі в приватизації;
надання права на земельні ділянки, природні ресурси, будинки, спорудження, нерухоме майно.
Відповідно, виходячи із цього, іноземні компанії й банки, провадячи інвестиції в України, переслідують різні цілі, серед яких можна виділити наступні:
одержання високої норми прибутки при створенні проведень по випускові продукції, яка дефіцитна в України, або ціни на яку в України значно вище світових.
використання факторів проведення, ціна яких в України нижче світовий: порівняно дешева (але кваліфікована) робоча сила, низька ціна деяких видів сировини.
використання порівняно багатих родовищ корисних копалин і інших природних ресурсів, розробка яких в України дешевше, чим в інших країнах, або доступ до яких в інших країнах утруднений.
вбудовування російських підприємств у технологічні ланцюжки іноземних ФПГ, що звичайно досягається покупкою російських постачальників сировинних ресурсів і напівфабрикатів.
покупка потенційно ефективних російських підприємств (звичайно экспортно–орієнтованих) за низькою ціною з метою одержання високого прибутку після обмежених інвестицій у створення системи збуту, проведення маркетингу й реструктуризації номенклатури виробленої продукції.
просування на російський ринок своєї продукції: створення торгово– збутової мережі, складальних проведень, сервісних підприємств, впровадження своїх стандартів на російському ринку. До інвестицій такого типу підштовхують і високі митні збори.
використання моральне застарілого або екологічно шкідливого встаткування, яке неможливо ефективно використовувати в розвинених країнах. Випуск застарілої продукції, технологія проведення якої добре відпрацьована.
інвестування коштів російського походження під видом іноземних, щоб мати більше можливостей для захисту капіталу від дій влади.
Ще один мотив для вкладення коштів у російські підприємства – відносно невисока вартість робочої чинності й деяких видів сировини. Тут слід зазначити, що на відміну від слаборозвинених країн в України немає надзвичайно дешевої некваліфікованої робочої чинності, але вартість праці кваліфікованих працівників занижена. Це сприяє використанню російських наукових і інженерних кадрів іноземними компаніями. Наприклад, фірми Motorola і Samsung проинвестировали створення власних науково-дослідних центрів в області електроніки в України.
Багато іноземних компаній прагнуть захопити кінцеві ланки технологічних ланцюжків російських експортно-орієнтованих проведень, тобто поставити під контроль торговельні компанії, які одержують російську продукцію й продають її на світовому ринку. Це полегшує тим, що російські постачальники часто належною мірою не орієнтуються на ринку й не в змозі створити власні збутові структури за рубежем. Крім того, російським постачальникам вигідно мати справа тільки з одним партнером (з яким є довірчі відносини), тому що в російських умовах буває необхідно переорієнтувати фінансові потоки за поставлену продукцію на посередників.
Серед цілей, які переслідують державні іноземні фінансові інститути, що інвестують кошти в України можна виділити наступні:
просування товарів національних виробників на російський ринок;
допомога національним компаніям, які мають намір інвестувати кошту в України, включаючи збір інформації, виконання функцій маркетингу, участь у проектах, пробне (або венчурне) фінансування;
«прив'язка» окремих секторів російської промисловості до відповідних до галузей національної економіки; розвиток двостороннього економічного співробітництва в цілому.
Просування товарів «своїх» виробників на російський ринок часто здійснюється за допомогою надання кредитів на закупівлю цих товарів. Такі кредити звичайно не перелічуються на рахунок позичальника, а видаються у вигляді кредитної лінії. При цьому позичальник не може використовувати ці гроші на які-небудь інші мети й, по суті, не може ними розпоряджатися.
Закордонні державні банки й інші фінансові інститути надають багатобічну допомогу своїм фірмам при проникненні на російський ринок і інвестуванні коштів у російську економіку.
Така допомога здійснюється по наступних напрямках:
участь у проектах, здійснюваних приватними інвесторами;
збір інформації про російських виробників, фінансових інститути, правових норми і т.д.;
пошук і аналіз проектів, які могли б бути цікаві національним ( тобто закордонним) інвесторам;
узяття на себе ризику по «розкручуванню» подібних проектів; тобто державний банк може гарантувати вкладені на початковій стадії проекту приватним інвестором кошту, або банк самостійно бере участь у проекті, а у випадку успіху залучає до нього приватні компанії;
політичний і економічний тиск на російські владні структури в інтересах «своїх» компаній.
Стратегічна мета іноземних державних фінансових інститутів – включити російський ринковий простір у сферу інтересів національних компаній. Це має на увазі створення в України стійких ринків збуту для товарів національних виробників, а також побудова таких фінансових і технологічних зв'язків, щоб «розвиваючий центр» спільного виробничого кластера перебував у країні, інтереси якої представляє відповідний державний інститут. Інакше кажучи, передбачається, що в розвиненому країні зосереджені високотехнологічні проведення й, насамперед, створення й впровадження нових технологій, а в України – проведення за відпрацьованою технологією й \ або по ліцензії. Як показують ряд економічних досліджень, керування «розвиваючим центром» промислового кластера дає в довгостроковій перспективі більш ефективний контроль над кластером, чому використання чисте фінансових методів контролю. Тому державні банки охотнее кредитують проекти з довгостроковими перспективами (наприклад, поставки встаткування), чому короткострокові закупівлі кінцевої продукції.
Одна з найпоширеніших форм інвестування в російську економіку – створення виробничих спільних підприємств ( СП). Пряме інвестування в російські підприємства, як правило, найбільше ефективно в рамках програми по їхній корінній реконструкції. Виконання такої програми вимагає дуже більших витрат. Інвестування для реалізації приватних проектів або для вирішення окремих проблем може привести до того, що кошту підуть на «латание дір». Тому при реалізації таких проектів їсти зміст інвестувати не в саме підприємство, а в спеціально створену близько нього структуру.
Більшість російських промислових підприємств мають нестійке фінансове становище й застарілу структуру. Іноземні інвестори не звикли працювати з такими підприємствами, наприклад, нестійкість фінансового становища не дозволяє застосовувати багато фінансових інструментів, з якими працюють іноземні фірми. Російським підприємствам, у свою чергу, часто не вигідно мати імідж фінансово заможних, тому що це дозволяє не платити в бюджет і одержувати державну підтримку. Інвестування в російське підприємство припускає встановлення ( тією чи іншою мірою) контролю над ним, тому що а якщо ні, то великий ризик неповернення коштів. Однак це може бути неприйнятно для керівництва підприємства й часто приводить до конфліктів. Крім того, володіння акціями підприємства (навіть контрольним пакетом) у російських умовах далеко не завжди означає можливість контролю над діями його керівництва. Цих проблем можна уникнути, створивши СП.
Спільне підприємство дозволяє «відгородити» окремою юридичною особою виконання якого–або проекту (наприклад, модернізація частини встаткування або проведення нових видів продукції) від проблем основного проведення. Якщо російське підприємство перебуває в дуже поганім положенні, то в спільне підприємство може бути виділена найбільш життєздатна частина проведення, яка надалі розвивається за допомогою іноземних інвестицій. Крім того, спільне підприємство дозволяє керівництву російської сторони не боятися за збереження своїх місць у рамках старої структури й одночасно впровадитися в «нову економіку».
Багато іноземних компаній для роботи на російському ринку створюють дочірні структури. Це дозволяє компанії не мати безпосередня справа з «своєрідним» російським ринком і будувати відносини з дочірньою фірмою на звичній для західного бізнесу основі. Дочірня фірма, у якій звичайно працюють російські співробітники під контролем іноземного керуючого, підготовляє інвестиційні проекти й, по можливості, очищає їх від « російської специфіки», тобто провадить необхідні узгодження із владними структурами, домовляється із зацікавленими сторонами (наприклад, можлива покупка акцій підприємства узгоджується з його керівництвом) і т.п. У результаті складається бізнес–план по західному стандарту (де, по можливості, усунуті специфічні російські ризики), на основі якого материнська компанія ухвалює рішення. Дочірня фірма може також ухвалювати на себе зобов'язання перед російськими партнерами, захищаючи материнську компанію від певних ризиків.
Іноземна компанія замість створення дочірньої структури може використовувати російського агента, який уміє працювати по західних технологіях. Особливо часто це відбувається при роботі на російських фондових ринках.
У цілому, методи застосовувані іноземними інвесторами при вкладенні коштів визначаються тим, що іноземний капітал прагне:
контролювати використання вкладених коштів (контролювати структури, у які були вкладені гроші) і, по можливості, застрахувати їх від імовірних недружніх дій з боку російського партнера;
по можливості, забезпечити незалежність виконуваного проекту від економічного становища російського підприємства–партнера;
перевести відносини зі структурою, що управляє вкладеними грішми, на західні стандарти;
звести до мінімуму незручності російської фінансової й податкової системи, митних бар'єрів (у цій області іноземні компанії використовують ті ж методи, що й російські).
Notice: Undefined variable: n in /var/www/admin/data/www/studik.lviv.ua/templates/default/template.php on line 112
швейна машина |
