|
Прибуток - це грошове вираження основної частини грошових нагромаджень, створюваних підприємствами будь-якої форми власності.
Прибуток як економічний категорія відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального проведення в процесі
господарської й комерційної діяльності.
Прибуток як найважливіший категорія ринкових відносин виконує наступні основні функції:
1. Прибуток є показником, що найбільше повно відображають ефективність проведення й оцінюючим господарську діяльність підприємства (оцінна функція).
2. Прибуток впливає на підвищення ефективності фінансово-господарчої діяльності підприємства (стимулююча функція).
3. Прибуток є джерелом формування бюджетних ресурсів і позабюджетних фондів (фіскальна функція).
Значення прибутки полягає в тому, що вона відображає фінансовий результат, що відображає ефективність проведення, обсяг і якість зробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень видатків і т.д. Разом з тим на величину прибутки і її динаміку впливають фактори, що як залежать, так і не залежать від зусиль підприємства. Практично поза сферою впливу підприємства перебуває кон'юнктура ринку, рівень цін на споживані матеріально-сировинні й паливно-енергетичні ресурси, норми амортизаційних відрахувань. Певною мірою, залежать від підприємства такі фактори, як рівень цін на вироблену й продавану продукцію й заробітна плата. До факторів, що залежать від підприємства, ставляться рівень господарювання, компетентність керівництва й менеджерів, конкурентоспроможність продукції, організація проведення й праці, його продуктивність, стан і ефективність виробничого й фінансового планування.
Перераховані фактори впливають на прибуток не прямо, а через обсяг проданої продукції й собівартість, тому для виявлення кінцевого фінансового результату необхідно зіставити вартість обсягу проданої продукції й вартість ресурсів, використовуваних у проведенні, витрат на її продаж. Таким чином, прибуток характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності підприємства. Але всі аспекти діяльності підприємства за допомогою прибутки як єдиного показника оцінити неможливо. Саме тому при аналізі виробничо-господарської й фінансової діяльності підприємства використовується система показників.
Утримування стимулюючої функції прибутки полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства, тобто реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. За рахунок частки чистому прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів, здійснюється фінансування заходів щодо розширення виробничої діяльності, науково-технічному й соціальному розвитку підприємств, матеріального заохочення працівників. Багатоаспектне значення прибутки підсилюється з переходом економіки держави на основи ринкового господарства. Акціонерне, орендне, частка або іншої форми власності підприємство, одержавши фінансову самостійність і незалежність, має право вирішувати, на які мети й у яких розмірах направляти прибуток, що залишився після сплати податків у бюджет і інших обов'язкових платежів і відрахувань.
Прагнення до одержання прибутку орієнтує товаровиробників на збільшення обсягу виробництва продукції, потрібної споживачеві, зниження витрат на проведення. При розвитому конкуренції цим досягається не тільки мета підприємництва, але й задоволення суспільних потреб. Для господарюючого суб'єкта прибуток є сигналом, що вказують на те, де можна добитися найбільшого приросту вартості, створює стимул для інвестування в ці сфери. Свою роль відіграють і збитки. Вони высвечивают помилки й прорахунки в напрямку коштів, організації проведення й збуту продукції.
Економічна нестабільність, монопольне положення товаровиробників спотворюють формування прибутку як чистого доходу, приводять до прагнення одержання доходів, головним чином, у результаті підвищення цін. Усуненню інфляційного наповнення прибутки сприяє фінансове оздоровлення економіки, розвиток ринкових механізмів ціноутворення, оптимальна система податків. Ці завдання повинне реалізовувати держава в ході здійснення економічних реформ.
Нарешті, прибуток є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів, позабюджетних фондів. Вона надходить у бюджети у вигляді податків і поряд з іншими дохідними вступами використовується для фінансування суспільних потреб, забезпечення виконання державою своїх функцій, державних інвестиційних, виробничих, науково - технічних і соціальних програм.
Види прибутки
Розглядаючи прибуток як економічну категорію, ми говоримо про неї абстрактно. Але при плануванні й оцінці господарської й фінансової діяльності підприємства, розподілі прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства, використовуються конкретні показники прибутки. Важливими інформативними показниками діяльності підприємства є оподатковуваний і чистий прибуток (прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства).
Основним об'єктом при стягненні податку на прибуток виступає оподатковуваний прибуток. Тому важливе значення набуває керування формуванням цьому прибутку, виходячи зі змін у валових видатках проведення й обігу й у валових доходах підприємства.
Оподатковуваний прибуток - це прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скорригированного валового доходу підприємства на суму валових видатків підприємства й суму амортизаційних відрахувань.
Сплативши в бюджет відповідний податок із прибутку, підприємство одержує у своє розпорядження, що залишився, так звану чистий прибуток.
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується їм самостійно й направляється на подальший розвиток підприємницької діяльності. Ніякі органі, у тому числі державні, не мають права втручатися в процес використання чистому прибутку підприємства. Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрямки чистого прибутку. Розвиток конкуренції викликає необхідність розширення проведення, його вдосконалювання, задоволення матеріальних і соціальних потреб трудових колективів.
Увесь прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, підрозділяється на дві частини. Перша збільшує майно підприємства й бере участь у процесі нагромадження. При цьому не обов'язково весь прибуток, що направляється на нагромадження, використовувати повністю. Залишок прибутки, не використаної на збільшення майна, має важливе резервне значення й може бути використана в наступні роки для покриття можливих збитків, фінансування різних витрат. Такий прибуток називається нерозподіленої. Прибуток, використана на нагромадження, і нерозподілений прибуток минулих років свідчить про фінансову стабільність підприємства, про наявність джерела для наступного розвитку.
Друга характеризує частку прибутку, використовуваної на споживання. Прибуток, спрямована на нагромадження й споживання, називається розподіленої. Напрямку розподілу й використання отриманому прибутку підприємством визначаються самостійно.
Розподіл і використання прибутку підприємства
Розподіл і використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечують як покриття потреб підприємства, так і формування доходів держави.
Механізм розподілу прибутку повинен бути побудований таким чином, щоб сприяти підвищенню ефективності проведення, стимулювати розвиток нових форм господарювання.
Залежно від об'єктивних умов суспільного виробництва на різних етапах розвитку вітчизняної економіки система розподілу прибутку мінялася й удосконалювалася. Однієї з найважливіших проблем розподілу прибутку як до переходу на ринкові відносини, так і в умовах їх розвитку є оптимальне співвідношення частки прибутки, аккумулируемой у доходах бюджету, що й залишається в розпорядженні господарюючих суб'єктів.
З розвитком ринкових відносин підприємства мають право використовувати отриманий прибуток за своїм розсудом, крім тієї її частини, яка підлягає обов'язковим відрахуванням, оподатковуванню й іншим напрямкам відповідно до законодавства.
Таким чином, виникає необхідність у чіткій системі розподілу прибутку, насамперед, на стадії, що передує утвору чистої прибув (прибутки, що залишається в розпорядженні підприємства).
Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зобов'язань перед державою й максимально забезпечити виробничі, матеріальні й соціальні потреби підприємства.
Об'єктом розподілу є оподатковуваний прибуток підприємства. Під її розподілом розуміється напрямок прибутку в бюджет і по статтях використання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій її частині, яка надходить у бюджети різних рівнів у вигляді податків і інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрати прибутки, що залишається в розпорядженні підприємства, структури статей її використання перебуває в компетенції підприємства.
При розподілі прибутку підприємства необхідно враховувати основні принципи розподілу, які можна сформулювати в такий спосіб:
1. Прибуток, одержувана підприємством у результаті производственно - господарської й фінансової діяльності, розподіляється між державою й підприємством як господарюючим суб'єктом.
2. Прибуток акумулюється у відповідних бюджетах ( у цей час у місцевих бюджетах) у вигляді податку на прибуток, порядок обчислення й сплати якого в бюджет установлюється законодавчо й ставка якого не може бути довільно змінена.
3. Величина прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в росту обсягу виробництва й поліпшенні результатів виробничо-господарської діяльності.
4. Прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства, у першу чергу повинна направлятися на нагромадження, що забезпечує його подальший розвиток, і тільки в іншій частині - на споживання.
5. Розподіл чистого прибутку повинне відображати процес формування фондів і резервів підприємства для фінансування потреб проведення й розвитку соціальної сфери.
У сучасних умовах господарювання держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але через порядок оподаткування прибутку підприємства стимулює видатки на відтворення виробничих і невиробничих фондів, видатки на благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, видатки по втримуванню об'єктів і установ соціальної сфери й ін.
Розподіл чистого прибутку - одне з напрямків внутріфірмового планування, значення якого в умовах ринкової економіки зростає. Порядок розподілу й використання прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства. Основними видатками, фінансованими із прибутку, є видатки на розвиток проведення, соціальні потреби трудового колективу, на матеріальне заохочення працівників і благодійні цілі.
Відповідно до цього в міру вступу чистий прибуток підприємств направляється, на фінансування НИОКР, а також робіт зі створення, освоєння й впровадженню нової техніки; на вдосконалювання технології й організації проведення; на модернізацію встаткування; поліпшення якості продукції; технічне переозброєння, реконструкцію діючого проведення. Чистий прибуток є джерелом поповнення обігових коштів.
Поряд з фінансуванням виробничого розвитку прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, направляється на задоволення соціальних потреб. Так, із цього прибутку виплачуються одноразові заохочення й допомоги, що йдуть на пенсію, а також надбавки до пенсій; дивіденди за акціями й внескам членів трудового колективу в майно підприємств. Проводяться видатки по оплаті додаткових відпусток понад установлену законом тривалості, оплачується житло, виявляється матеріальна допомога. Крім того, проводяться видатки на безкоштовне харчування або харчування за пільговими цінами.
В акціонерних товариствах основною метою розподілу прибутку підприємства є забезпечення необхідної пропорційності між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням росту ринкової вартості акцій підприємства за рахунок капіталізації частини прибутки. Капіталізація прибутку - це перетворення фінансових коштів у капітал.
Забезпечуючи виробничі, матеріальні й соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинне прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом нагромадження й споживання для того, щоб ураховувати умови ринкової кон'юнктури й разом з тим стимулювати й заохочувати результати праці працівників підприємства.
Розширення процесів реформування економіки в напрямку створення повноцінних ринкових відносин супроводжується розширенням операцій суб'єктами господарської діяльності на ринку цінних паперів. Підприємства різних форм власності можуть вкладати (інвестувати) частина свого чистого прибутку в придбання акцій акціонерних товариств, облігацій ( як інших підприємств, так і муніципальних, державних). Альтернативними формами інвестування чистому прибутку можуть бути вкладення коштів у спільні підприємства (у т.ч. за участю іноземного капіталу), їхнє розміщення на банківських депозитах, в інших формах фінансових вкладень.
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, служить не тільки джерелом фінансування виробничого, соціального розвитку й матеріального заохочення, але й використовується у випадках порушення підприємством чинного законодавства для сплати різних штрафів і санкції. У випадках утаювання прибутки від оподатковування або внесків у позабюджетні фонди також стягуються штрафні санкції, джерелом яких є чистий прибуток.
В умовах перехід до ринкових відносин виникає необхідність резервувати кошти у зв'язку із проведенням ризикових операцій і, як слідство цього, втратою доходів від підприємницької діяльності. Тому при використанні чистого прибутку підприємства має право створювати фінансовий резерв, тобто ризиковий фонд.
Розмір цього резерву повинен становити від 5 до 15% статутного фонду. Щорічно резервний фонд повинен поповнюватися за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Крім покриття можливих збитків від ділових ризиків фінансовий резерв може бути використаний на додаткові витрати по розширенню проведення й соціальному розвитку, розробку й впровадження нової техніки, приріст обігових коштів і заповнення їх недоліку, на інші витрати, обумовлені соціально-економічним розвитком колективу.
З розширенням спонсорської діяльності частина чистому прибутку може бути спрямована на благодійні потреби, надання допомоги театральним колективам, організацію художніх виставок і інші цілі.
Отже, наявність чистого прибутку, що створює стимулюючі умови господарського розвитку підприємства при перехід до ринку, є важливим чинником подальшого зміцнення й розширення підприємницької діяльності.
Фактори, що впливають на величину прибутки
Зміни соціально-економічного розвитку держави в період перехід до ринкових відносин приводять до якісних структурних зрушень убік інтенсифікації проведення, що обумовлює незмінний ріст грошових нагромаджень і, головним чином, прибутки підприємств різних форм власності.
На зміну прибутки впливають дві групи факторів зовнішні й внутрішні.
Внутрішні фактори зміни прибутки підрозділяються на основні й неосновні. Найважливішими в групі основних є валовий дохід і дохід від продажу продукції (обсяг продажів), собівартість продукції, структура продукції й витрат, величина амортизаційних відрахувань, ціна продукції. До неосновних факторів ставляться фактори, пов'язані з порушенням господарської дисципліни, такі як цінові порушення, порушення умов праці й вимог до якості продукції, інші порушення, що ведуть до штрафів і економічним санкціям.
До зовнішніх факторів, що впливають на прибуток підприємства, ставляться соціально-економічні умови, ціни на виробничі ресурси, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, транспортні й природні умови.
Далі більш докладно зупинимося на внутрішніх, основних факторах, що впливають на величину прибутки як абсолютного показника ефективності господарювання підприємства.
Найважливішими факторами зростання прибутку є ріст обсягу виробництва й продажу продукції, впровадження науково-технічних розробок, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції.
Основне джерело грошових нагромаджень підприємств - дохід підприємства від продажу продукції, а саме та його частина, яка залишається за винятком видатків на матеріальні, трудові й інші грошові витрати, пов'язані із проведенням і продажем цієї продукції. В умовах радикальної зміни керування економікою показник доходу від продажу продукції стає одним з найважливіших показників діяльності підприємств. Даний показник створює зацікавленість трудових колективів не стільки в росту кількісного обсягу продукції, що випускається, скільки в збільшенні обсягу проданої продукції. А це значить, що проводитися повинні такі вироби й товари, які відповідають вимогам споживачів і користуються попитом на ринку.
У цих цілях необхідно вивчати ринкові умови господарювання й можливості впровадження виробленої продукції на ринок шляхом розширення обсягів її продажу. З розвитком підприємництва й підвищенням конкуренції зростає відповідальність підприємств за виконання прийнятих на себе зобов'язань. Таким чином, показник доходу від продажу продукції відповідає вимогам комерційного розрахунку й, у свою чергу, сприяє розвитку виробничо-господарської діяльності.
Зацікавленість підприємств у проведенні й продажу якісн, що користується попитом на ринку продукції, відображається на величині прибутки, який за інших рівних умов перебуває в прямої залежності від обсягу продажу цієї продукції.
Видатки на проведення й продаж продукції, що визначають собівартість, складаються з вартості використовуваних у проведенні продукції природних ресурсів, сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів і інших виробничих видатків а також внепроизводственных витрат.
Склад і структура витрат залежать від характеру й умов проведення при тієї або іншій формі власності, від співвідношення матеріальних і трудових витрат і інших факторів.
Отже, прибуток як основний форма грошових нагромаджень залежить, насамперед, від зниження витрат на проведення й обіг продукції, а також від збільшення обсягу продажу продукції.
Розмір прибутки як кінцевого фінансового результату роботи підприємства залежить і від другий, не менш важливої величини - обсягу валового доходу підприємства. Розмір валового доходу підприємства й відповідно прибутки залежить не тільки від кількості і якості зробленої й проданої продукції (виконаних робіт, зроблених послуг), але й від рівня застосовуваних цін.
Види й рівень застосовуваних цін визначають в остаточному підсумку обсяг валового доходу підприємства, а отже, прибутки.
Проблема ціноутворення займає ключове місце в системі ринкових відносин. Проведена в Україні лібералізація цін привела до різкого скорочення впливу держави на процес регулювання цін, слідством чого з'явився ріст цін майже на всі вироблені товари. За допомогою високих цін підприємства відшкодовують будь-які по величині виробничі витрати, що аж ніяк не сприяє підвищенню якості продукції й ефективності проведення.
Наступний фактор, що впливає на величину прибутки - це амортизація основних фондів і нематеріальних активів. Сума амортизаційних відрахувань визначається на підставі балансової вартості основних фондів і діючих норм амортизації й амортизації нематеріальних активів, виходячи зі строку корисного використання таких нематеріальних активів, але не більш 10 років безперервної експлуатації. При цьому враховується прискорена амортизація активної частини основних виробничих фондів, що виражається у встановлених законодавством більш високих нормах амортизації на відповідні види основних фондів.
Таким чином, прибуток підприємства формується під впливом наступних основних факторів: валових доходів підприємства, доходу підприємства від продажу продукції, валових видатків підприємства, рівня діючих цін на продавану продукцію й величини амортизаційних відрахувань.
Найважливішим з них є величина валових видатків. Кількісно в структурі ціни видатки займають значну питому вагу, тому зниження видатків дуже помітно позначається на зростанні прибутку за інших рівних умов.
В аналізі факторів, що впливають на величину прибутки, лежать резерви збільшення прибутки підприємства, основними з яких є:
1. Забезпечення росту обсягу виробництва продукції на основі технічного його відновлення й підвищення ефективності проведення.
2. Поліпшення умов продажу продукції, у тому числі за рахунок удосконалювання розрахунково-платіжних відносин між підприємствами.
3. Зміна структури виробленої й продаваної продукції за рахунок збільшення частки більш рентабельної.
4. Зниження валових видатків на проведення й обіг продукції.
5. Установлення реальної залежності рівня цін від якості виробленої продукції, її конкурентоспроможності, попиту та пропозиції аналогічної продукції іншими виробниками.
6. Збільшення прибутки від іншої діяльності підприємства ( від продажу основних фондів, іншого майна підприємства, валютних цінностей, цінних паперів і т.д.).
Notice: Undefined variable: n in /var/www/admin/data/www/studik.lviv.ua/templates/default/template.php on line 112
Куплю умывальники kolo польские. |
