|
Аналіз ефективності застосування ресурсів - це складова частина комплексного економічного аналізу господарської діяльності.
Із зовнішніх користувачів інформації результати аналізу ефективності використання ресурсів господарюючого суб'єкта - організації або індивідуального підприємця - можуть також цікавити страховиків, комерційних і фінансових партнерів, а також клієнтів і конкурентів. Так чи інакше, більшість внутрішніх і зовнішніх користувачів інформації, що участвующих у діяльності господарюючого суб'єкта (своєю діяльністю, ресурсами, продуктами або послугами), економічно зацікавлене в ефективнім використанні ресурсів.
Ефективне використання ресурсів - найважливіший фактор забезпечення платоспроможності, кредитоспроможності й фінансової стабільності господарських організацій, підтримки їх конкурентоспроможності, формування достатніх ресурсів для розвитку й одержання достатнього прибутку з метою залучення різноманітних інвесторів. Ефективне використання ресурсів господарюючими суб'єктами - також найважливіше умова збільшення пропозиції страхових послуг цим суб'єктам, розширення попиту на продукцію й послуги постачальників, підтримки зацікавленості комерційних партнерів організації в продовженні співробітництва з нею, збереження й збільшення привабливості виробленої продукції або надаваних послуг для покупців.
Найважливішими завданнями аналізу ефективності використання ресурсів господарюючим суб'єктом є:
- поточний моніторинг і оцінка ефективності діяльності господарюючого суб'єкта й використання їм окремих видів ресурсів з метою контролю задовільності й результативності різних напрямків цієї діяльності;
- виявлення сильних і слабких сторін діяльності організації;
- оцінка доцільності й раціональності постановки окремих цілей і завдань у діяльності організації, обґрунтування їх коректування в мінливих умовах;
- визначення умов, можливостей і факторів підвищення результативності, ефективності окремих сторін і аспектів діяльності організації з урахуванням відмінностей впливу часу, ризику й ліквідності;
- обґрунтування вибору найкращих з альтернативно можливих комбінацій використання ресурсів, найкращих варіантів структури бізнесу;
- обґрунтування доцільності й економічна оцінка конкретних шляхів і напрямків удосконалювання діяльності організації, застосування окремих економічних важелів і інструментів керування.
Ряд загальних принципів дослідження ефективності діяльності господарюючого суб'єкта є визначальним, основним для більш приватних видів аналізу ефективності застосування окремих видів ресурсів, а також для аналізу ефективності використання ресурсів в окремих підрозділах організації або на окремих напрямках її бізнесу. Розглянемо ці загальні, основні принципи.
1. Принцип производности цілей, завдань і методології приватних видів аналізу ефективності застосування ресурсів від цілей, завдань і методології аналізу ефективності діяльності господарюючого суб'єкта в цілому.
2. Принцип обґрунтованості процедур аналізу, з одного боку, відповідно до потреб практики конкретного господарюючого суб'єкта, а з іншого сторони, відповідно до теоретичних і прикладних досягнень науки.
3. Принцип релевантности процедур аналізу. Конкретні напрямки аналізу, ступінь їх деталізації повинні бути достатні для досягнення найважливіших господарських цілей організації й при цьому економічно обґрунтовані, тобто одержувана в результаті аналізу вигода повинна бути не менше, чим витрати на його проведення.
4. Принцип безперервності аналізу. Оскільки організація повинна управляти своєю ефективністю постійно, повинна прагнути виключити зі своєї практики періоди, коли вона не управляє або не може управляти ефективністю, остільки й аналіз ефективності використання ресурсів, як невід'ємний елемент такого керування повинен бути безперервним. Безперервність аналізу забезпечується тим, що різні види аналізу охоплюють різні тимчасові періоди й при цьому виявляються певним чином супідрядними між собою. Так, наприклад, довгостроковий аналіз охоплює період, як правило, понад 5 років, середньостроковий аналіз - період від року до 5 років аналіз, що тече, охоплює звичайно річний період і оперативний - період менш року.
5. Принцип багаторівневої організації економічного аналізу ефективності організації. Він виражається в співпідпорядкованості цілей, завдань, процедур стратегічного, тактичн оперативного аналізу, що тече й. При цьому стратегічний аналіз пов'язаний з досягненням найбільш значимих цілей організації. Тактичний аналіз покликано виявити найбільш раціональні й діючі кошти реалізації стратегічних цілей організації в середньостроковому періоді. Поточний аналіз виявляє найкращі шляхи досягнення стратегічних і тактичних цілей протягом річного строку. А оперативний аналіз покликано знайти найкращі способи вирішення проблем, що виникають у тієї або іншій конкретній ситуації, і при цьому - забезпечити реалізацію цілей усіх інших, більш тривалих періодів.
Багаторівнева організації аналізу ефективності виражається й у тому, що керування ефективністю, а відповідно і її аналіз повинні здійснюватися на всіх рівнях керування кожної організації. При цьому органі керування більш високого порядку, як правило, формулюють більш загальні й більш значимі для організації в цілому мети й завдання, визначають кошту, методи їх досягнення, контролюють використання ресурсів. Як у процесі керування в цілому, так і в процесі фінансово-економічного аналізу вони стежать за тим, щоб мети, завдання, методи більш низьких рівнів керування не суперечили цілям, завданням і методам більш високого порядку й сприяли їхній реалізації.
6. Принцип об'єктивності аналізу. Він вимагає, щоб аналіз ґрунтувався на використанні достатньої й достовірної інформації. Найбільш важливу інформацію, використовувану для аналізу, здатну значно вплинути на його основні висновки й результати, доцільно, коли це можливо, одержувати з різних джерел і потім зіставляти отримані дані. У процесі фінансово-економічного аналізу повинні враховуватися усе найбільш значимі для досліджуваної сфери діяльності організації факти й наявні дані. Оцінки й висновки, зроблені в процесі аналізу, не повинні суперечити наявним даним і фактам.
7. Принцип практичної спрямованості фінансово-економічного аналізу. Він вимагає, щоб мети й завдання аналізу відповідали реальним практичним проблемам діяльності організації й були спрямовані на їхнє рішення.
8. Принцип взаємної відповідності цілей, завдань аналізу і його інструментарію. У деяких випадках, особливо на попередній стадії аналізу, набір цілей буває більш-менш однаковим. У таких випадках доцільно застосовувати однотипні процедури аналізу, однакові критерії, подібні, типові набори показників. Однак на практиці в кожної організації в різні моменти часу в одній і тій же сфері діяльності можуть бути різні проблеми. Для рішення різних наборів проблем, як правило, доцільно застосовувати методичні підходи, що трохи різняться між собою, процедури, приймання, набори показників для аналізу.
9. Принцип істотності фінансово-економічного аналізу. У кожний даний момент часу в кожній сфері діяльності організації необхідно вибирати для рішення й, відповідно, для аналізу найбільш важливі й значимі проблеми. Тільки тоді організація зможе успішно протистояти всім виникаючим у її житті внутрішнім і зовнішнім погрозам.
10. Принцип системності фінансово-економічного аналізу. Він означає, що в кожний даний момент часу об'єктом управлінських рішень і відповідно - об'єктом фінансово-економічного аналізу повинні ставати усе найбільш значимі проблеми, здатні суттєво вплинути на фінансово-економічний стан і результати діяльності організації. При цьому підмети рішенню практичні проблеми необхідно розглядати в їхньому реальному взаємному зв'язку. Для їхнього рішення необхідно підбирати такі методи, інструменти й приймання, кожний з яких позитивно впливає відразу на рішення декількох проблем. А сукупна дія всіх пропонованих коштів повинне забезпечувати прийнятний для організації в цей момент часу компроміс у вирішенні значимих проблем, тобто достатній захід рішення кожної проблеми і їх сукупності одночасно.
Розглянуті загальні принципи фінансово-економічного аналізу мають визначальне значення для всіх напрямків аналізу ефективності використання ресурсів організації. Однак крім цього можна виділити кілька принципів, що мають особливе значення для приватних видів фінансово-економічного аналізу ефективності використання ресурсів організації. Ці принципи можна назвати принципами приватного аналізу ефективності використання ресурсів організації.
1. Принцип взаємної відповідності процедур аналізу й об'єктів цього аналізу. Кожний вид ресурсу, використовуваного організацією, кожний підрозділ або напрямок бізнесу організації має свої особливості. Дані особливості повинні враховуватися як у процесі дослідження реальних проблем організації, так і при розробці рекомендацій з удосконалювання її діяльності й підвищенню ефективності застосування ресурсів.
2. Принцип комплексності аналізу. Він виходить із того, що кошту, інструменти керування і його вдосконалювання, призначені для застосування окремого ресурсу, або для застосування в підрозділах або на окремих напрямках бізнесу організації, впливають також на застосування інших ресурсів або на інші підрозділи або напрямки бізнесу. Принцип вимагає виявлення й обліку взаємному зв'язку коштів керуючого впливу на всі види об'єктів дослідження як на теоретичній стадії аналізу, так і на стадії впровадження його рекомендацій.
3. Принцип пріоритетності аналізу. Він диктує необхідність робити акцент при проведенні аналізу на тих видах ресурсів, підрозділах або напрямках бізнесу організації, від яких у цей момент часу найбільшою мірою залежить успішність і ефективність діяльності даної організації.
Розглянемо можливі варіанти постановки практичних цілей підприємством (організацією), що й випливають із них відмінності в акцентах при проведенні аналізу ефективності організації.
1 варіант - завоювання монопольних позицій на певному ринку. Для реалізації цієї практичної мети організації необхідно достатньо швидко добитися комплексу переваг у різних сферах діяльності (у проведенні, в інноваціях, у технології, в організації господарювання, у зниженні витрат, збільшенні прибутки й т.п.). Цих переваг організації необхідно добитися в боротьбі зі своїми конкурентами для того, щоб різко збільшити свою частку на ринку й потім утримати відрив від найближчих конкурентів. Щоб успішно ставити й домагатися подібних цілей, організація повинна мати значні матеріальні й фінансові ресурси й крім того - хоча б деякими вже накопиченими порівняльними перевагами перед конкурентами. Останні необхідно виявити й потім суттєво підсилити. Оскільки ресурси для досягнення поставленої мети обмежені, необхідно застосувати системний підхід, який полягає в тому, щоб, комплексно розв'язати наступні основні завдання:
по-перше, визначити необхідний і достатній набір порівняльних переваг над конкурентами, який дозволить фірмі в перспективі зайняти монопольне положення на ринку;
по-друге, виявити найбільш економічні й реальні способи досягнення даних переваг;
по-третє, установити, який обсяг ресурсів для цього необхідний і чи може фірма його мобілізувати в потрібний термін без істотного погіршення свого фінансового становища;
по-четверте, сконцентрувати ресурси на вирішальних напрямках роботи, від яких в основному залежить досягнення поставленої мети;
вып'ятих, розробити докладний перелік заходів, що забезпечують комплексне й своєчасне рішення поставлених завдань і твердий контроль над їхнім виконанням.
Відповідно, уся процедура фінансово-економічного аналізу повинна бути підлегла рішенню зазначених цілей і завдань.
2 варіант - завоювання лідерських позицій у якому-небудь аспекті або сфері діяльності організації (ціноутворення, якість продукції, що випускається, задоволення попиту якої-небудь групи споживачів, проектування й створення принципове нових зразків продукції і т.д.). Ця мета менш глобальна, чому перша, але її досягнення вимагає рішення п'яти приватних завдань:
по-перше, установити, що необхідно для досягнення лідерства;
по-друге, визначити, якими альтернативно можливими шляхами цього можна досягтися;
по-третє, виявити, чи розташовує фірма ресурсами й можливостями для досягнення поставленої мети, чи існують необхідні умови для цього досягнення й чи можна сформувати відсутні умови;
по-четверте, якщо фірма має у своєму розпорядженні ресурси й можливостями для досягнення мети, вибрати найбільш діючий і економічний спосіб досягнення поставленої мети;
вып'ятих, розробити ефективний і докладний план реалізації наміченої мети, забезпечити відповідні організаційні й контрольні процедури для його виконання.
Як і в попередньому випадку фінансово-економічний аналіз повинен обслуговувати реалізацію головної мети й відповідних їй приватних завдань.
3 варіант - поліпшення позицій фірми на ринку. У цьому випадку головна увага необхідно зосередити на виявленні порівняльних переваг і недоліків фірми в зіставленні з її основними конкурентами. Поліпшення положення фірми можна досягтися як за рахунок заміни менш ефективних факторів проведення, технологій, методів організації проведення й господарювання на більш ефективні, уже застосовувані іншими, тобто за рахунок запозичення чужого досвіду, знань і технологій, так і за рахунок інновацій. У кожному разі необхідний ретельний аналіз доцільності й ефективності заміни кожного виявленого менш ефективного елемента техніки, технології, організації проведення й господарювання на більш ефективний. Потім доцільно скласти повний перелік економічно обґрунтованих замін, визначити загальні потреби в економічних і фінансових ресурсах для їхнього здійснення й погодити ці потреби з реальними можливостями фірми. Далі, слід уточнити перелік замін з урахуванням ресурсних обмежень, при необхідності скорегувати спочатку сформульовану мету й строки її досягнення. Нарешті, необхідно скласти організаційний план конкретних заходів, що забезпечує здійснення намічених цілей і завдань, визначити роль і місце економічного аналізу в цьому здійсненні.
4 варіант - збереження досягнутого фірмою положення. Як правило, така ціль означає, що фірма не намічається в найближчім майбутньому істотних інновацій або значних інвестицій. Отже, зберегти положення в умовах змін, що безупинно відбуваються, фірма може тільки за рахунок постійних часткових удосконалень різноманітних елементів застосовуваних ресурсів, техніки, технологій, організації й керування проведенням і господарськими процесами. Для цього необхідно провести ретельний аналіз сильних і слабких сторін фірми (SWOT - аналіз) стосовно до всіх елементів ресурсів, технології, організації й керування проведенням і господарськими процесами.
Наступні кроки аналізу аналогічні тем, які застосовуються в рамках третього варіанта постановки цілей і завдань. Особливостями є:
по-перше, те, що при четвертому варіанті постановки цілей і завдань відсутні великі інновації й інвестиції;
і, по-друге, - те, що безпосереднім мотивом планованих і чинених удосконалень є одержання додаткового поточного прибутку.
Отже, такі вдосконалення можуть бути ініційовані й здійснені тими учасниками виробничих і господарських процесів, які тем або іншим способом зацікавлені в збільшенні поточного прибутку.
Таким чином, для того, щоб реальний аналіз ефективності застосування економічних ресурсів в організації був найбільш продуктивним і корисним для організації, необхідна розробка декількох типових методик проведення аналізу ефективності застосування ресурсів, що різняться залежно від складу типових практичних цілей, які ця організація переслідує.
Фінансові ресурси підприємства - це сукупність власних грошових доходів і вступів з поза, призначені для виконання фінансових зобов'язань підприємства, фінансування поточних витрат і витрат, пов'язаних з розширенням проведення.
Капітал - це частина фінансових ресурсів, вкладених у проведення, що й приносять дохід по завершенню об-рота. Власні фінансові ресурси включають перьвоначальные внески засновників і частина грошей, статіеченная в результаті фінансово-господарчої діячлности - прибуток і амортизаційний відрахування.
Важливим джерелом фінансування відтворення основних коштів є: прибуток.Напрямку її використання, величина прибутку, спрямована на фінансування інвестицій, визначаються организацигїй самостійно, розподіляється на меті нагромадження й потреб. Частка прибутку в джерелах фінансування незначна через кризовий стан реального рєоктора економіки й низької рентабельності проведення. Одна із цілей підприємницької діяльності явтляется одержання прибутку, збільшення матеріальної зацікавленості учасників бізнесу в результатах фінансово-господарчої діяльності. Тому макасимизация прибутки
- це першорядне завдання финан-совых менеджерів. На величину прибутки в производ-ственной діяльності впливають наступні фактори:·організаційно-технічний рівень управ-ления підприємницькою діяльністю; · конкуренотоспособность продукції, що випускається;(рівень произьводительности праці;(витрати на проведення й реали-зацию продукцію; (рівень цін на готову продукцію;
Основне власне джерело фінансування капилтальных вкладень - амортизація - грошове выражеание вартості зношування ОПФ і нематеріальних активів, процес поступового перенесення вартості коштів праці в міру їх зношування на вироблену продукцію, перетворення в грошову форму й нагромадження ресурсів для наступного відтворення основних коштів. Це цільове джерело фінансування інвестиційного процесу. Організації мають право самостійне визначати строк корисного використання активу.
Бувають такі способи нарахування амортизації: · линові-йный; ·зменшення залишку; ·списання вартості по суммме числі строку років;·пропорційно обьему про-дукции.Притягнуті джерела формування фивнансовых ресурсів: кошту, від розміщення акцій, взсносів членів трудових колективів, юридичних і фіз.
43.
Визначення беззбитковості й запасу фінансової міцності.
ГРАФІК БЕЗЗБИТКОВОСТІ - Графік, що показує, який рівень доходу від продажів повинен бути досягнуться, щоб повністю покрити постійні й змінні витрати.
Для розрахунку крапки беззбитковості використовуються прості співвідношення, засновані на балансі виторги:
Виторг = Змінні витрати + Постійні витрати + Прибуток.
SHAPE \* MERGEFORMAT
Графіки й аналітичні розрахунки показують, що беззбитковий обсяг продажів і зона безпеки залежать від суми постійних і змінних витрат, від рівня цін на продукцію. При повышшении цін менше реалізувати продукції, щоб одержати необхідний виторг для компенсації постійних витрат підприємства, А при зниженні рівня цін беззбитковий обсяг реалізації зростає. Збільшення ж питомих змінних і постійних витрат підвищує поріг рентабельності й зменшує зону безпеки.
Тому кожне підприємство прагне до скорочення постійних витрат. Оптимальним уважається той план, який дозволяє знизити частку постійних витрат на одиницю продукції, зменшити беззбитковий обсяг продажів і збільшити зону безпеки.
Беззбитковість обсягу продажів у вартіснім вираженні:
 , де А – постійні витрати, Дмд – частка маржинального доходу, причому МД= ВеЗпер
Те ж саме, але в натуральнім вираженні
 ,
де p – ціна, b – змінні видатки на одиницю продукції.
Крапка критичного обсягу:
Обсяг реалізації (натуральний) при заданій сумі прибутку:
 , де П – прибуток від реалізації продукції.
Те ж, але в грошовім вираженні:
 .
Зона безопасн: коштуємо.
 ; натур. ЗБ = (VPП – Т) / VPП
Планування прибутки будується на основі ефекту операційного (виробничого) важеля тобто того запасу фінансової міцності, при якім підприємство може дозволити собі знизити обсяг реалізації, не приводячи до збитковості.
Ефект виробничого важеля полягає в тому, що будь-яка зміна виторгу від реалізації приводить до ще більш сильної зміни прибутки. Дія даного ефекту пов'язане з непропорційним впливом умовно-постійних і умовно-змінних витрат на фінансовий результат при зміні обсягу виробництва й реалізації. Чим вище частка умовно-постійних видатків у собівартості продукції, тем сильніше вплив операційного важеля. І навпаки, при росту обсягу продажів частка умовно-постійних видатків у собівартості падає, і вплив операційного важеля
зменшується.
Ефект операційного важеля розраховується як відношення маржинальной прибутки до прибутку. Будь-яка зміна виторгу спричиняє зміна прибутки в пропорціях. При зниженні виторгу від реалізації чинність операційного важеля зростає, що спричиняє серйозне зниження прибутки.
Більш докладний аналіз ризику в рамках аналізу беззбитковості можна провести за допомогою так званого операційного важеля.
Операційний важіль (Operating Leverage) показує в скільки раз змінюється прибуток при збільшенні виторгу, так що
Відносна зміна прибутки = Операційний важіль
 Відносна зміна виторгу.
Для обчислення операційного важеля використовується наступна проста формула:
Операційний важіль = Вкладений дохід / Чистий прибуток.
Запас фінансової міцності - відношення різниці між поточним обсягом продажів і обсягом продажів у крапці беззбитковості до поточного обсягу продажів, виражене у відсотках.
Методи розрахунку крапки беззбитковості
Поріг рентабельності (крапка беззбитковості) — це показник, що характеризує обсяг реалізації продукції, при якім виторг підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг) рівна всім його сукупним витратам. Тобто це той обсяг продажів, при якім господарюючий суб'єкт не має ні прибутку, ні збитку.
На практиці для обчислення крапки беззбитковості використовуються три методи: графічний, рівнянь і маржинального доходу.
1. При графічному методі знаходження крапки беззбитковості зводиться до побудови комплексного графіка «витрати - обсяг виробництва - прибуток». Послідовність побудови графіка укладається в наступному:
на графіку будується лінія постійних витрат (FC), для чого проводиться пряма, паралельна осі абсцис;
на осі абсцис вибирається яка-небудь крапка, тобто яка-небудь величина обсягу. Для знаходження крапки беззбитковості розраховується величина сукупних витрат (постійних і змінних). Будується пряма ТС на графіку, що відповідає цьому значенню;
знову вибирається будь-яка крапка на осі абсцис і для неї перебуває сума виторгу від реалізації. Будується пряма (TR), що відповідає даному значенню.
Зображена на див. ст. 6.4 крапка беззбитковості (поріг рентабельності) - це крапка перетинання графіків валового виторгу й сукупних витрат.
Крапка беззбитковості, на графіку це крапка А, розташована на перетинанні прямих, побудованих за значенням витрат і виторгу
Розмір прибутку або збитків заштрихований. У крапці беззбитковості одержувана підприємством виторг рівний його сукупним витратам, при цьому прибуток дорівнює нулю. Виторг, відповідна до крапки беззбитковості, називається граничним виторгом. Обсяг проведень (продажів) у крапці беззбитковості називається граничним обсягом виробництва (продажів). Якщо підприємство продає продукції менше граничного обсягу продажів, то воно зазнає збитків, якщо більше - дістає прибуток.
2.Метод рівнянь заснований на обчисленні прибутки підприємства наступній формулі:
Виторг - Змінні витрати - Постійні витрати = Прибуток
Деталізуючи порядок розрахунку показників даної формули для розрахунку крапки беззбитковості, її можна представити в наступному виді:
Р* ХхХ - Yvc*X - Yfc = 0,
де Р - ціна одиниці продукції; Yvc - змінні витрати на одиницю продукції; Yfc - постійні витрати; ХхХ- граничний обсяг виробництва. Звідси неважко розрахувати граничний обсяг виробництва.
Х= YFC /(P-Yvc)(6.5)
3.Різновидом методу рівнянь є метод маржинального доходу, при якім крапка беззбитковості (поріг рентабельності) визначається по наступній формулі:
Х = Уfс/Нмд -(6.6)
Нормою маржинального доходу називається частка величини маржинального доходу у виторзі від реалізації або ( для окремого виробу) частка середньої величини маржинального доходу в ціні товару (величина P-Yvc з формули 6.5).
Крім показників, розглянутих при проведенні аналізу «витрати — обсяг виробництва - прибуток», необхідно розрахувати показники маржинального запасу міцності й рівень виробничого важеля. Використання цих показників допоможе швидко розв'язати деякі завдання, наприклад, визначити розмір прибутку при різних обсягах випуску.
Маржинальный запас міцності (МЗП) - це величина, що показує перевищення фактичного виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) над граничн реалізації, що забезпечує беззбитковість. Цей показник визначається наступною формулою:
МЗП _ Фактичний виторг - Граничний виторг х 100 /Фактичний виторг, (6.7)
Чим вище маржинальный запас міцності, тем краще для підприємства.
Виробничий важіль - це механізм керування прибутком підприємства залежно від зміни обсягу реалізації продукції (робіт, послуг). Даний показник характеризує частку постійних витрат у структурі загальних витрат даної організації. Ефект виробничого важеля може бути розрахований по наступній формулі:
Эпр = МД/П, (6.8)
де Эпр - ефект виробничого важеля; МД - маржинальный дохід господарюючого суб'єкта; П - прибуток господарюючого суб'єкта.
Рівень виробничого важеля значний на тих підприємствах, де висока частка постійних витрат стосовно змінних. Навпаки, найнижчий рівень операційного важеля спостерігається на тих підприємствах, де виробленої продукції, диференціацію рівня механізації й автоматизації праці. Крім того, слід зазначити, що постійні витрати меншою мірою піддаються швидкій зміні, тому підприємства, що мають високе значення виробничого важеля, втрачають гнучкість у керування своїми витратами, велика питома вага в складі витрат займають змінні витрати. Якщо в підприємства високий рівень операційного важеля, його прибуток дуже чутливий до змін в обсязі продажів і незначна зміна обсягу продажів приводить до значної зміни прибутки.
Виробничий важіль є показником менеджерам, що допомагають, вибрати оптимальну стратегію підприємства в керуванні витратами й прибутком. Величина виробничого важеля може змінюватися під впливом ціни й обсягу продажів; змінних і постійних витрат; комбінації будь-яких із цих перерахованих факторів.
Слід зазначити, що в конкретних ситуаціях прояв механізму виробничого важеля має ряд особливостей, які необхідно враховувати в процесі його використання. Ці особливості полягають у наступному:
1.Позитивний вплив виробничого важеля починає проявлятися лише після того, як підприємство подолало крапку безубы- точності своєї діяльності.
У міру подальшого збільшення обсягу продажів і видалення від крапки беззбитковості ефект виробничого важеля починає знижуватися.
Механізм виробничого важеля має й зворотну спрямованість: при будь-якому зниженні обсягу продажів у ще більшому ступені буде зменшуватися прибуток підприємства.
Між виробничим важелем і прибутком підприємства існує зворотна залежність. Чим вище прибуток підприємства, тем нижче ефект виробничого важеля й навпаки. Це дозволяє зробити висновок про те, що виробничий важіль є інструментом, що зрівнюють співвідношення рівня прибутковості й рівня ризику в процесі здійснення виробничої діяльності.
Ефект виробничого важеля проявляється тільки в короткому періоді. Це визначається тим, що постійні витрати підприємства залишаються незмінними лише протягом короткого відрізка часу. Як тільки в процесі збільшення обсягу продажів відбувається черговий стрибок суми постійних витрат, підприємству необхідно долати нову крапку беззбитковості або пристосовувати до неї свою виробничу діяльність. Іншими словами, після такого стрибка ефект виробничого важеля проявляється в нових умовах господарювання по-новому.
При несприятливій кон'юнктурі товарного ринку, що визначає можливе зниження обсягу продажів, а також на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, коли їм ще не переборена крапка беззбитковості, необхідно вживати заходів до зниження постійних витрат підприємства.
При керуванні постійними витратами слід мати у виді, що високий їхній рівень значною мірою визначається галузевими особливостями діяльності, що визначають різний рівень фондомісткості. Однак, незважаючи на ці об'єктивні обмежники, на кожнім підприємстві є досить можливостей зниження при необхідності суми й питомої ваги постійних витрат. До таких резервів можна віднести істотне скорочення накладних видатків (видатків по керуванню) при несприятливій кон'юнктурі товарного ринку; продаж частини невикористовуваного встаткування й нематеріальних активів з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань; широке використання короткострокових форм лізингу машин і встаткування замість їхнього придбання у власність; скорочення обсягу ряду споживаних комунальних послуг і інші.
При керуванні змінними витратами основним орієнтиром повинне бути забезпечення постійної їхньої економії, тому що між сумою цих витрат і обсягом виробництва й продажів існує пряма залежність. Забезпечення цієї економії до подолання підприємством крапки беззбитковості веде з росту маржинального доходу, що дозволяє швидше подолати цю крапку. Після подолання крапки беззбитковості сума економії змінних витрат буде забезпечувати примою приріст прибутки підприємства. До основних резервів економії змінних витрат можна віднести зниження чисельності працівників основного й допоміжних проведень за рахунок забезпечення росту продуктивності їх праці; скорочення розмірів запасу сировини, матеріалів і готової продукції в періоди несприятливої кон'юнктури товарного ринку; забезпечення вигідних для підприємства умов поставки сировини й матеріалів і інші.
Використання механізму виробничого важеля, цілеспрямоване керування постійними й змінними витратами, оперативна зміна їх співвідношення при мінливих умовах господарювання дозволить збільшити потенціал формування прибутки підприємства.
Для російських підприємств CvpеМетод не є офіційно рекомендованим методом керування витратами. Тому поки він може використовуватися в основному для прогнозних розрахунків. Оцінити належним чином аналітичні можливості цього методу можуть виробники, що працюють в умовах реального ринкового господарства.
Notice: Undefined variable: n in /var/www/admin/data/www/studik.lviv.ua/templates/default/template.php on line 112
|
